Якось, здається у 2008 році, мене зацікавила тема бізнесу, якого я раніше боявся як вогню, тому що  вважав, що бізнес не для мене, тому і думати нема про що. В цей момент я почув про настільну бізнес-гру «Грошовий потік» Роберта Кійосакі. Зате я тоді все-таки не наважився зіграти в цю гру, тому що її грали не наодинці а в компанії з іншими людьми, а я не хотів виглядати надто смішним та ще й мало собі уявляв, що з цього вийде. У цей період мені подзвонили і запропонували спробувати себе в бізнесі. Я спробував протягом літа і вирішив, що це не те, що я собі уявляв, тому той задум залишив. Після цього я отримав запрошення на роботу в Алжир у якості перекладача, тому вирішив продовжити рухатися як робітник, а про бізнес якимось чином і забув.

      Одного разу, ще працюючи в середній школі, я почав витрачати до 3 годин на дорогу, щоб добратися до неї. Щоб не тратити час даремно я придумав використовувати його на прослуховування аудіо книг по бізнесу. Як тільки розпочав слухати аудіо книги і особливо книги Роберта Тору Кійосакі, у мене знову з’явилася ідея попробувати себе в бізнесі.

      Через деякий час мене вже переслідувала думка, де знайти наставника по бізнесу, який би підказав та направив мене. І тут я знову згадав про гру «Грошовий потік» і подумав, що пора наважитися, залишити свої страхи та попробувати зіграти в цю гру з іншими людьми, які теж мали би хотіти будувати свій бізнес. Я почав шукати місця, де можна було б в неї зіграти у Львові, тобто у найближчому місті. Це було серед тижня, я зайшов у Google, набрав відповідний запит і мені вибила сторінка в соціальній мережі «Вконтакте» якогось Віятика Романа. У нього на стіні було оголошення, що гра проводиться щонеділі о 15:00 за адресою м. Львів, вул. Водогінна 2, офіс 1111, але перед тим потрібно зареєструватися на якомусь сайті. Я зайшов на сайт, але так і не зміг зареєструватися та й мене реєстрація мало цікавила. Я дочекався вечора і написав йому. Справа в тому, що він дуже рідко бував в цій соцмережі, а якщо і бував, то ввечері, навіть ближче до ночі. Розмова наша була короткою, бо він залишався онлайн не довго, Роман ще раз нагадав мені про потребу в реєстрації на сайті і вийшов з соцмережі. Там ще йшлося, що абонентам даного проекту потрібно було платити вдвічі менше, гра тоді коштувала 120 грн. і якщо би я зареєструвався на пакет "Персональний" за 365 грн./рік, то міг би заплатити 60 грн. за гру та за всі наступні ігри.

      На наступний день, я приїхав додому, розказав про мій задум мамі та молодшій сестрі, звичайно вони порадили добре подумати перш, ніж витрачати 120 грн., бо вважали, що це занадто дорого та ще й на якусь гру. Через два дні я подзвонив до Романа, ми з ним коротко поговорили, я сказав, що прийду в неділю, а точніше 24 грудня 2013 року, щоб зіграти в гру. Він погодився, але лише після того, як я зареєструюся на сайті. Я вагався щодо реєстрації, тому вирішив піти не зареєструвавшись, подумав, що якщо мене не приймуть, то нічого страшного, прийду іншим разом.

      Надворі було холодно, під ногами був розтоплений сніг. Я виїхав, знав приблизно адресу і доїжджаючи, я ще раз подзвонив, щоб попередити, що я буду і щоб мене краще зорієнтували в місцевості. Цього разу на мій дзвінок відповів не Роман, я якийсь інший чоловік. Він розмовляв російською мовою та ще й з дивним акцентом. Раптом у мене зникло бажання іти на гру. Проте я добрався на місце. Тут мене зустрів Роман, а збоку за комп’ютером сидів цей чоловік, національності якого я не знав і який кожного разу вставляв своїх п’ять копійок на більшість питань, які я задавав Роману.

      Я був один на грі, тому що Роман тільки починав займатися цим бізнесом, та й мені було легше на душі, бо я виглядав не таким смішним, як би це могло бути перед іншими людьми. Під час гри Роман запропонував зробити перерву, випити чаю та з’їсти печива, які входили у вартість гри. Звичайно я погодився, тому що гра виявилася складніша, ніж я думав та після однієї години роздумів, захотілося відпочити. Під час цієї перерви зі мною завів розмову чоловік з дивним акцентом, який представив себе як Ігнасіо – бізнесмен, власник проекту www.elamigocubano.com та запропонував розглянути все, що у нього ще було окрім гри. Ця розмова тривала кілька годин і вже не буду говорити, що гри я так і не дограв. Мені прийшлося заплатити за гру 120 грн., оскільки я так і не зареєструвався. З самої гри я мало що взяв тоді. Зате Ігнасіо запропонував мені такі можливості, від яких я просто не міг відмовитися та ще й до того він погодився стати моїм наставником, - а цього мені якраз і було потрібно. Плюс до того всього це компенсувало незакінчену гру. Я собі сказав подумки: «Ура. Я знайшов наставника. Мої сподівання оправдалися». 

      І тут прийшов час заплатити за спробу скористатися такими можливостями. Це була сума у 2 400 грн./рік. Я почав вагатися, оскільки заробляв лише 1 500 грн./міс. і прийшлось би досить туго зав’язувати пояс, щоб протягнути наступні кілька місяців. Оскільки я вже знав і відчув на собі не один раз, що як тільки я витрачаю в один місяць більше, ніж треба, то мені прийдеться відчувати фінансовий дискомфорт майже цілий рік, щоб знову увійти в ритм. Мені здалося, що мене хочуть надурити, як і в перший раз, коли я починав у 2008 році та обвести навколо пальця. Я не міг повірити, що я це чую. І все-таки ми домовилися, що я заплачу цю суму, та ще й протягом дуже короткого терміну. Потрібно було заплатити відразу на наступний день о 18:00, або розпрощатися з цими можливостями раз і назавжди.

      Я почував себе просто розтоптаним. Я не міг повірити, що я таке пообіцяв. Я цілу дорогу додому думав про це і почувався все гірше і гірше. Я відчував дискомфорт в животі і мене розболіла голова. Я не знав, що робити. Я лише шість місяців, як одружився. Я знав, що цю ідею не сприйме моя родина та найближчі родичі. У мене була лише 1 000 грн., решту треба було ще десь дістати і це протягом одного робочого дня.

      Я був на роботі та цілий день думав, де дістати гроші і чи правильно я дію. Я знову і знову не міг повірити, що я це роблю, внутрішній голос говорив мені: «Це не правда! Тебе хочуть просто надурити!». Проте, я наважився, бо просто не міг відступати. Я повинен був зробити вибір: або я погоджуюся і починаю принаймні вчитися робити свій бізнес, або не приходжу, не відповідаю на дзвінки і більше ніколи не пробую рухатись в цьому напрямку. Це було щось більше, ніж вибір. Це було випробування на міцність того, чи справді я цього хотів. Нарешті я позичив решту суми і приніс в домовлений час. Після цього я три ночі під ряд не міг нормально спати. Так все і почалося…